Як показали гоночні події ключем до перемоги стали традиційні для сучасної Формули 1 фактори – швидкість машини, її робота з шинами в конкретних умовах, правильно розроблена і, що не менш важливо, реалізована стратегія. Ще перед початком п’ятничних сесій пілоти й інженери не знали чого варто чекати від швидкої, але недовговічної гуми SuperSoft (яка крім того в прохолодних умовах австралійської осені була вкрай чутливою до мінімальних температурних коливань) і висували фантастичні теорії про п’ять піт-стопів. Більш зважено й об’єктивно до цього питання підійшли самі шинники, які вустами Пола Хембрі абсолютно безпомилково визначили, що в гонці буде дві-три заміни покришок.

Хембрі взагалі можна за підсумками Гран Прі присвоїти титул «Оракул уїк-енду», адже крім правильної підказки щодо гуми британець порадив усім звернути увагу на Ряйкконена, який хоч і стартував з четвертого ряду, але його Lotus мав прекрасний гоночний темп і саме фін може вистрілити в гонці – headshot, як сказали б шанувальники комп’ютерних ігор.

Тактика команд на гонку розроблялася на основі даних, отриманих ще у п’ятницю і в Lotus та Mercedes порахували, що їх пілотам буде цілком до снаги проїхати гонку на трьох комплектах гуми, але вже під час самої гонки виявилося, що зробити це буде не так просто.

Кімі в Мельбурні зібрав докупи всі складові успіху. Він зумів вже на старті відіграти дві позиції, при чому фін ризикував коли перший поворот вирішив проходити по зовнішньому радіусу, адже там небезпека отримати удар ззаду є значно вищою, особливо зважаючи на те, що це перший старт після 17-тижневої перерви.



Не вірите – згадайте події в першому повороті у 2010-му або минулому році. Е21 була настільки швидкою, наскільки це було необхідно, а сам фін продемонстрував притаманну для нього стабільність. А коли здавалося, що наприкінці дистанції Алонсо на свіжішій гумі зможе його наздогнати, Ряйкконен без видимих надзусиль підняв темп так, щоб Фернандо було зрозуміло, що ловити тут уже нічого й австралійський джек-пот вже зірвано. Та найголовнішим в історії мельбурнського успіху варто визнати дії команди, яка спочатку абсолютно правильно за допомогою симулятора визначила оптимальну для їх шасі тактику, а потім, побачивши дії конкурентів з Red Bull і Ferrari, не піддалася спокусі переходити на план «Б». Якщо згадати скільки очок Lotus втратив протягом попередніх трьох років (пам’ятаєте як Кімі минулого року в Шанхаї за кілька кіл скотився з 2-го на 14-те місце?), то стає зрозуміло, що перемога Кімі – це також і перемога здорового глузду на командному містку.

В Mercedes до останнього сподівалися, що Льюісу вдасться реалізувати сміливу стратегію двох піт-стопів, але проблеми з другим комплектом Medium змусили британця перейти на план «Б». І це виглядає дуже дивно, бо на прикатаному в кваліфікації комплекті SuperSoft Хемілтон проїхав 13 кіл, а на нових жорсткіших шинах його третій гоночний відрізок становив лише 11 витків трасою. Крім того, команда до останнього не була певна якого плану дій дотримуватися, бо при більш ранньому переході на тактику трьох зупинок можна було скоротити перший відрізок під час якого Льюіс зумів проїхати 13, а Ніко – 14 кіл, адже протягом останніх кіл на SuperSoft обоє пілотів Mercedes втратили чимало часу порівняно з Кімі, Себастіаном і дуетом Ferrari.

За підсумками австралійського Гран Прі дуже не хотілося б щоб залишилася непоміченою розділена стратегія, яку застосували в Force India. Обирати два різних варіанти на гонку – досить розповсюджена практика команд-середняків, які таким чином прагнуть перестрахуватися від можливої помилки з одним із пілотів. Пол Ді Реста, який пробився до третього сегменту кваліфікації і змушений був стартувати на прикатаних шинах SuperSoft, проїхав гонку практично ідентично з її переможцем – єдина відмінність полягала в тому, що шотландець на свої два піт-стопи заїжджав колом раніше за Ряйкконена. Все це говорить, що шасі VJM06 як і Lotus дуже акуратно працює з гумою Medium на гоночній дистанції. В боротьбі за 6-те місце в Кубку конструкторів це може стати вагомим аргументом.

На яскравому поверненні Адріана Сутіла хотілося б зупинитися окремо – старт на більш жорстких шинах дозволив німцю довгий час не зважати на розбірки претендентів на перемогу, але при цьому Адріан двічі виходив у лідери гонки, сумарно очолюючи пелотон протягом 11 кіл заважаючи квартету лідерів з’ясовувати стосунки. Чудово як для людини, що отримала другий шанс в Піранья-клубі. Нестандартний підхід вкупі з непоганим гоночним темпом дав можливість розраховувати якщо не на боротьбу за подіум, то на 5-6 місце так точно, але 12 останніх кіл на новому комплекті м’якої гуми «з’їли» такі високі сподівання і ми побачили, що чи то ефективність машини на SuperSoft недостатня, чи то Адріан з цими шинами не знайшов спільної мови. Якщо ж взяти до уваги той факт, що наприкінці гонки болід Сутіла був значно легшим порівняно зі стартом, то виникають цілком обґрунтовані сумніви стосовно того, чи зміг би він заїхати так високо, стартуючи як і більшість колег на м’якій гумі.



Що ж стосується розчарувань етапу, то сміливо до них можна віднести проблему Sauber з паливним баком на боліді Хюлькенберга, через яку німець так і не стартував в гонці, в якій реально міг би претендувати на очки. Пригадати подібні проблеми в сучасній Формулі 1 мені так і не вдалося. Грожан, на такій самій машині, як і переможець Гран Прі фінішував десятим, що наштовхує на неоднозначні роздуми. З одного боку, він стартував поруч з Кімі з четвертого ряду, але примудрився на першому колі програти три позиції – все це однозначний мінус. З іншого ж, Ромен на відміну від Ряйкконена в боксах зупинявся тричі, тому його відставання є логічним, але все одно постає питання чому франко-швейцарець заїжджав зайвий раз на піт-стоп. Та незалежно від того чи це пов’язано з проблемами машини або самого пілота – контраст настільки очевидний, що Грожану цю гонку в актив ніяк занести не можна.

Розчарування вболівальників McLaren і досі можна побачити/почути на різноманітних формульних форумах, у коментарях тощо. Колектив, очолюваний Мартіном Уітмаршем, явно провалив іспит першого етапу і навряд чи зуміє кардинальним чином змінити ситуацію в Сепангу. МР4-28 була просто недостатньо швидкою протягом усього уїк-енду, надія команди

полягає в тому, що це шасі, яке не стало еволюцією минулорічного, має значно більший потенціал для розвитку порівняно з тими ж Е21, F138 або RB9. От тільки слова Уітмарша про те, що за таких результатів команда може повернутися до використання минулорічної машини, яка була однією з найшвидших протягом сезону, насторожує. Невже у команді повторюється історіє з МР4-18 десятирічної давнини? Але ж тоді Кімі претендував на титул до останнього етапу, от і Дженсон сподівається на щось аналогічне, наводячи минулорічний приклад Алонсо і Ferrari.

Робити далекосяжні висновки на основі одного уїк-енду та ще й такого специфічного буде неправильно, але за підсумками гонки в Альберт-парку можна сказати, що на даний момент Lotus найкраще працює з гумою на дистанції, випереджаючи і Ferrari, і Red Bull. Сказати щось однозначне про Mercedes неможливо, бо команда, схоже, сама ще не знає межі власних можливостей і намагається поступово її знайти. Проблеми McLaren є настільки очевидними, що зупинятися на них окремо поки що немає сенсу. Якщо ці тенденції не зміняться, то «енергетикам» варто замислитися над зміною деяких налаштувань аеродинаміки і передаточних чисел для того, щоб машини на прямих були більш швидкими. Хоча зрозуміло, що колектив Хорнера намагатиметься втілювати випробувану роками тактику старту з поула, щоб не встрявати в контактну боротьбу з швидшими на прямих конкурентами.

Чи варто всерйоз оцінювати перспективи команд, базуючись на побаченому в Мельбурні, дізнаємося вже наприкінці цього тижня, коли завершиться малайзійський уїк-енд. Можливо завіса таємничості відкриється більше і ми краще зможемо орієнтуватися в ситуації.